Кафедра біотехнології і мікробіології - Національний університет харчових технологій

КАФЕДРА БІОТЕХНОЛОГІЇ І МІКРОБІОЛОГІЇ

ФАКУЛЬТЕТ БІОТЕХНОЛОГІЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ, НУХТ Спеціальність 162 «Біотехнології та біоінженерія»

Карлаш Юрій Васильович

Студентство

Чесно скажу, що ще навчаючись у школі я планував вступати до Ленінградського кораблебудівельного інституту, бо займався в гуртку судномоделювання. Але в останній рік навчання в школі я захопився статтями про досягнення в галузі технічної мікробіології, які широко публікувалися в ті часи в доволі популярному науково-технічному журналі «Наука и жизнь». Ця інформація змінила мій вибір і я почав шукати – де і хто готує фахівців такого профілю? Виявилось, що у колишньому Радянському Союзі, лише два вищих навчальних заклади почали готувати майбутніх інженерів-біотехнологів – це кафедри мікробіології Київського технологічного інституту харчової промисловості (нині – НУХТ) та Московського технологічного інституту харчової промисловості. Звісно, я обрав Київ і у 1969 році подав документи до вступу в КТІХП на спеціальність «Технологія мікробіологічних та вітамінних виробництв». Конкурс був страшенний – десь до 15 чоловік на місце, бо набиралась лише одна група 25 чоловік тай підготовка абітурієнтів була на дуже високому рівні – майже усі були або медалістами, або відмінниками навчання. Вступні іспити включали в себе три усні випробування математика, фізика, хімія та один письмовий – українська мова та література. Мені вдалося успішно скласти ці іспити і з 1 вересня 1969 року я став студентом КТІХП. Оскільки ця спеціальність була нова, вчитись доводилось не лише студентам, але й викладачам – важко, але цікаво. Практично були відсутні підручники та посібники з багатьох технологічних дисциплін і викладачі готувались до лекцій в бібліотеці, опрацьовуючи масу журнальних статей як вітчизняних, так і закордонних. Крім того, на той час коли я став студентом КТІХП серед старшокурсників у нас був лише третій курс, і відповідно запитати про те, як робити курсові проекти, тим паче дипломний проект, не було у кого. Лише високий професіоналізм та завзятість наших викладачів дозволила нам подолати ці труднощі і отримати високій рівень знань, яким я і до нині користуюсь. Практику доводилось проходити на небагатьох існуючих дослідно-промислових підприємствах, які були розкидані по усьому Радянському Союзі. Так переддипломну практику я проходив у лютому 1974 року на Уфімському нафтопереробному заводі (Башкірія) у дослідно-промисловому цеху по виробництву білково-вітамінних концентратів, де у якості субстрату для культивування кормових дріджів Candida utilis використовувались рідкі парафіни нафти як відходи нафтопереробки. Завдяки дружній підтримці інженерно-технічних працівників цеху, які всіляко допомагали нам студентам-практикантам опрацьовувати важку для сприйняття технічну документацію, мені вдалося написати та оформити дипломний проект, який я успішно захистив і отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «Технологія мікробіологічних та вітамінних виробництв».

КВК

У нас було досить цікаве студентське життя. Як і нині в інституті проводились вечори факультетів, і я як староста групи та відповідальний за культурно-масову роботу, приймав активну участь в їх організації та безпосередньо як учасник (танцювального колективу). Оскільки тоді такого явища як дискотека не існувало, після кожного такого вечора факультету в холі актової зали влаштовувались танці під «живу» музику. В інституті був свій досить гарний вокально-інструментальний ансамбль, який на той час мав практично професійну апаратуру і грав відомі речі з репертуару «Бітлз» та інших відомих гуртів. Там ми знайомились з дівчатами не тільки з інших факультетів, але й з інших інститутів, бо слава про наш музикальний ансамбль лунала всім Києвом. Що стосується КВК, то на той час він був у зародковому стані і не набув широкої популярності в інституті, хоча ми з інтересом дивились в гуртожитку передачі КВК Центрального телебачення. З першого курсу я активно займався і спортом – легкою атлетикою та лижним спортом. У вихідні дні восени та навесні ми обов’язково ходили у туристичні походи по околицям міста, особливо ми полюбляли походи до мальовничих місць річки Десна. Серед комічних пригод років студентства згадується випадок, який стався на черговий день факультету. Я тоді був на 5 курсі і керував факультетським танцювальним колективом. Ми мали танцювати із хлопцями танок із шаблями. Нас було три пари,які у танку фехтують один з одним. Оскільки на той час у нас не було особливих костюмів, ми були вдягнені у армійські гімнастьорки та підперезані армійськими ременями. І от після чергового фехтування в одного з учасників пари розперезується ремінь і падає на сцену. Відповідно хлопець просто зупиняється у танці, присідає і пробує його дістати, в той час як інший робить відповідний замах шаблею і теж зупиняється … Німа сцена! Я перший раз побачив як глядацька зала перехилялася від реготу в одну сторону, а потім в іншу. Це при тому, що інші пари продовжували танцювати та фехтувати… Глядачі від цього отримали такий заряд гумору, що впродовж багатьох років ця історія завжди згадувалась на традиційних зборах не одного покоління випускників факультету.

Життя після університету

Після закінчення вишу було обов’язковим відпрацювання впродовж 3 років за місцем розподілення. Оскільки ми були спеціалістами нової тоді спеціальності, майже половина групи за розподіленням була направлена на новобудову – Світлоярський завод білково-вітамінних концентратів, що у Волгоградській області. Про масштаби цієї споруди говорять наступні цифри: загальна площа займала декілька гектарів, біля головного виробничого корпуса були встановлені 20 ферментерів по 10 з кожної сторони геометричним об’ємом 900 м3 та потужністю двигунів перемішуючих пристроїв 9000 кВт. По головному корпусу швидко можна було пересуватись лише на велосипеді аби пройтись від пульту управління першого ферментера до десятого. І все це обладнання мали запускати ми, випускники КТІХПу, МТІХПу та мікробіологи Дніпропетровського національного університету, бо основну частину інженерно-технічних працівників заводу складали інженери-хіміки.

Армія

Як казали раніше: «Армія – це школа життя». Це дійсно так, бо наприклад, з 18 річного юнака вона робить мужчину, який стає самостійним в прийнятті важливих рішень та привчає до порядку. Мені було значно простіше у цьому плані, бо я призивався у віці 23 років і за плечима в мене була вища освіта. Тоді у вишах, де була відсутня військова кафедра, випускники-чоловіки проходили службу в лавах Радянської армії впродовж одного року у званні рядового. Тому у листопаді 1974 я був призваний до армії і впродовж року проходив службу в інженерних військах у місті Хмельницькому. Маючи вищу технічну освіту, я виконував обов’язки техніка-кресляра у військовій будівельній частині, яка будувала пускові шахти для стратегічних балістичних ракет. Нині у зв’язку з позбавленням України ядерного статусу, ці шахти закриті і занедбані, хочав їх будівництві залишилась і моя частка військово-інженерної праці. Закінчив я свою службу молодшим сержантом в грудні 1975 року.

Після служби

Наприкінці своє служби я отримав запрошення на роботу від дирекції Ладижинського заводу ферментних препаратів, що на Вінничині. Там вже працювали наші випускники з молодших курсів, які власне і порекомендували мене керівництву нового будівництва. Завод проектували інженери Одеського інституту «Южгіпробіосинтез», а будували фахівці спеціалізованого будівельного управління «Укренергомонтаж», у яких був дуже обмежений досвід щодо особливостей та специфіки мікробіологічних виробництв, тому керівництво особливі надії покладали на наших випускників, оскільки саме керівництво складалось в основному із інженерів-хіміків. Мені доручили бригаду монтажників, з якими довелось монтувати великотонажне обладнання (виробничі ферментери, розпилювальні сушарки), робити гідравлічні випробування обладнання, запускати технологічний процес. Це був безцінний досвід, який і до нині дає мені можливість використовувати його при викладанні інженерних дисциплін, особливо, основ проектування біотехнологічних виробництв.

Викладацька діяльність

Наприкінці літа 1976 року, я мав зустріч із завідувачем кафедри процесів і апаратів харчових виробництв професором, д.т.н. Стабніковим Всеволодом Миколайовичем, який запропонував мені вступити в аспірантуру на кафедрі та зайнятись проблемами інтенсифікації масообмінних процесів біотехнологічних виробництв. На той час ця проблема була дуже актуальна, оскільки від швидкості розчинення кисню в аеробних процесах при глибинному культивуванню мікроорганізмів залежала питома продуктивність головного обладнання біотехнологічних виробництв – ферментера. Свою наукову роботу я проводив під керівництвом доцента кафедри процесів і апаратів Лободи Павла етровича. У 1978 році я став асистентом кафедри процесів і апаратів, а у 1986 році захистив кандидатську дисертацію і отримав вчену ступінь кандидата технічних наук та звання доцента кафедри. Маючи тісно зв’язки із Ладижинським заводом, практичну апробацію своїх результатів наукових досліджень я провів саме в цеху, який свого часу будував. Я щиро вдячний своїм наставникам та колегам по кафедрі за підтримку, людяність, високий професоналізм, які і зараз для мене є взірцем високих морально-етичних якостей колективу кафедри.
Директор

Наприкінці грудня 1994 року мій колега та сокурсник, Тимчук Петро Васильович, який в той час працював головним інженером Дніпропетровського фармацевтичного підприємства «Дніпрофарм», за дорученням генерального директора державної компанії «Дніпромед» шукав кандидатуру на посаду директора філії компанії  новозбудованого Дніпродзержинського дослідного-промислового фармацевтичного виробництва. Власне за його рекомендацією, мене було запрошено на цю посаду. Маючи досвід запуску Ладижинського заводу ферментних препаратів, мені цікаво було спробувати свої сили і на фармацевтичному підприємстві. Незважаючи на всілякі негаразди, які, як правило, супроводжують такі пускові об’єкти, колективу підприємства вдалося запустити лінії з виробництва таблетованих форм ліків (спільно з представниками австрійської фармацевтичної фірми «Берлінгер Інгельхайм»), рідкої форми ГЛЗ – антацид «Альгігель» на основі екстракту морської водорості; медичний ентеросорбент на основі штучних гранул. При впровадженні нових технологій я впритул стикнувся з вимогами GMP до фармацевтичних виробництв, що дало мені добрий практичний досвід. Попрацював я на цьому підприємстві до листопада 1996 року і за сімейними обставинами був змушений повернутись до Києва. Я щиро вдячний працівникам цього підприємства за підтримку в роботі, їх ентузіазм та велике бажання наповнити ринок України вітчизняними лікарськими засобами.
Робота в держапараті

Це теж якийсь збіг обставин. Маючи дружні стосунки із працівниками Ладижинського заводу ферментних препаратів, у грудні 1996 року чисто випадкового зустрів на вулиці міста Києва завідувача лабораторії заводу Шинкаренко Любов Миколаївну. З розмови з’ясувалось, що вона свого часу переїхала до Києва і нині працює у щойно створеному Міністерстві України з питань науки і технологій. При цьому виявилось, що міністерство в цей час оголосило конкурс на вакантні місця державних службовців. Любов Миколаївна запропонувала мені подати документи на цей конкурс та зайняти посаду головного спеціаліста її відділу. Я скористався порадою і подав документи, вдало пройшов конкурс і з січня 1997 розпочав свою державну службу. За час державної служби обіймав посади начальника відділу, начальника управління, заступника директора департаменту. Займався питаннями державної підтримки наукових досліджень як в наукових установах, так і у вищих начальних закладах країни. За плідну роботу на державній службі неодноразового заохочувався керівництвом міністерства, уряду – нагороджений Почесною грамотою МОН 2001 року, Подякою Київського міського голови від 14.05.2004 р., нагрудним знаком МОН «Відмінник освіти» у 2005 році, нагрудним знаком МОН «Петро Могила» 2006 року, Подякою Прем’єр-Міністра України від 05.05.2009 р. Під час роботи на державній службі не переривав зв’язків з нашим університетом. З 1998 року по 2010 рік за сумісництвом обіймав посаду доцента кафедри біотехнології мікробного синтезу – викладав дисципліну «Оптимізація технологічних процесів в галузі» для студентів 5 курсу та магістрів. Після виходу на пенсію у 2011 році на запрошення кафедри повністю перейшов на посаду доцента кафедри біотехнології і мікробіології факультету біотехнології та екологічного контролю нашого університету.

 

 

Події у світлинах

 Посвята у студенти. Серпень 2019 р. 

 Випуск бакалаврів. Червень 2019 р. 

 Захисти бакалаврів. Червень 2019 р. 

 Всеукраїнська олімпіада з Біотехнології 2019 р. 

 85-а НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ МОЛОДИХ УЧЕНИХ, АСПІРАНТІВ І СТУДЕНТІВ. Квітень 2019. 

 Випуск магістрів та бакалаврів. Березень 2019 

 Захисти магістрів та бакалаврів. Лютий 2019. 

 Посвята у студенти. Серпень 2018. 

 Фотоконкурс «Мій улюблений куточок НУХТ». 

 Випуск бакалаврів. Червень 2018 року. 

 Захисти бакалаврів та магістрів. Червень 2018 року. 

 Всеукраїнська олімпіада з Біотехнології. 2018 рік 

 84-а НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ МОЛОДИХ УЧЕНИХ, АСПІРАНТІВ І СТУДЕНТІВ. Квітень 2018.

 Випуск магістрів. Березень 2018

 Захисти бакалаврів та магістрів. Лютий 2018

 Вечір факультету. Листопад 2017

 День туризму 2017

 Посвята у студенти. Серпень 2017

 Випуск бакалаврів та спеціалістів. Червень 2017

 Захисти бакалаврів. Червень 2017

 ІІ тур Всеукраїнської студентської олімпіади з біотехнології 2017. Фотозвіт

 83-я Міжнародна наукова конференція молодих учених, аспірантів і студентів «Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у XXI столітті». 

 Вечір факультету (присвячений 50-річчю започаткування інженерної біотехнологічної освіти в Україні). Листопад 2016

Посвята у студенти. Серпень 2016

Випуск бакалаврів і спеціалістів 2016

Захисти бакалаврів. Червень 2016

Олімпіада з біотехнології 2016. Фотозвіт

Вечір факультету. Листопад 2015

Посвята у студенти. Серпень 2015

Випуск 2015

Всеукраїнська олімпіада з біотехнології. Травень 2015

81 Міжнародна наукова конференція молодих учених, аспірантів і студентів. Квітень 2015

Вечір факультету. Жовтень 2014

День туризму. Вересень 2014

Посвячення у студенти.
Серпень 2014


Ви знаходитесь тут: Про кафедру Перші випускники-біотехнологи Карлаш Юрій Васильович